Епізод 409: Ришард Ґаншинець, 12 лютого 1946 року
З листа Ришарда Ґаншинця (1888–1958), польського мовознавця, філолога-класика, у лютому 1946 р. – професора Львівського університету, до дружини Софії:
Вже навіть після півночі, бо знову пакував книжки. Епідемія грипу в Москві, Києві і тут. Ще маю катар і приймаю порошки. На тиждень маю 18 годин – 8 на I курсі, 10 годин на IV і до того Академія. Мене це сильно втомлює, але треба це витримати. Радіо постійно подає статистику з виборів і постійно повторює, що в 1300 округах пройшли всі кандидати «блоку комуністів і безпартійних», і що крім них жодного кандидата не підтримали. Як це смішно! Ніби взагалі про якогось іншого кандидата можна було подумати. Тут у Львові міліція вже о ½ на 7 ранку (ваша ½ на 5) зганяла людей на вибори і до пізнього вечора контролювала кожну кам’яницю, чи всі пішли. До мене не прийшли. За справу честі кожен патріот уважав напитися до безтямності і від усього серця співати.
Під час перерви в університеті зустрівся з Куриловичем: він розповідав мені про те, що в Італії польський військовий аташе при польському посольстві в товаристві англійського майора вибрався до армії Андерса, щоби заохотити солдатів до повернення додому (армія Андерса є частиною англійської армії). Там англійця ввічливо прийняли в касино, а наш аташе на власний ризик попрямував до солдатів. Коли він сказав, навіщо прийшов, його побили і виробили йому міни, тож він чимскоріше накивав п’ятами. Польський посол, проф. Кот [...], у зв’язку з цим висловив протест Англії (бо це її солдати його побили) та Італії (бо це на їхній території). Хоч це справді негарно, та вийшла добра наука, і ми маємо з того непогану сатисфакцію.
Спакував дев’ять скринь книжок, а взагалі не помітно, щоби щось зменшилося. Це неприємна і виснажлива робота, але її слід закінчити. Тому попри кашель і озноб наполегливо працюю над цим щодня і сподіваюся, що якось доберуся до кінця. [...] Від тебе не маю звісток з вересня. [...]
