assassins_cloak | Епізод 171: Петро Корсун, 19 червня 1921 року (Reply)

Зі щоденника Петра Корсуна (1898–?), вояка Армії УНР, у червні 1921 р. – адміністративного підхорунжого, який перебував у таборі для інтернованих осіб у Пйотркові:

Уже і весна минула, а нашої долі щось не чути. І з кожним днем, з кожним тижнем робиться страшніше, коли поглянеш наперед і подумаєш, що будеш робити нарешті? Бо не будемо ми у всякім разі сидіти ще одну зиму, не будуть же поляки нас годувати? Правда, вони, кажуть, винні нам 50000000000 марок за ту всю зброю та майно, котре ми здали, а хіба вони віддадуть? Марка польська з кожним днем пада: наприклад, торік у цей час американський доляр коштував 200–300 марок, місяць тому назад 900, а допіру 1400–1500.

Я абсолютно обірвався, хутко буду таким як на партизанщині. Позавчера пішов працювати на станцію, виладовувати вугля з вагонів, але неначе на зло, не довелось заробити, бо за годину розбив руку і допіру навіть умиватись нема як. І грошей нема і рука побита. Ну буду ж я пам’ятати інтернування!

Що таке? Майже ніколи мені нічого не сниться, а як і сниться, то абсолютно нічогісінько не пам’ятаю. А це цю ніч, цілу ніч верзлось, і так ясно все пам’ятаю. Цікавить найдужче, що снилась мама. Ніби то на нашому яру, на землі Кузьми Петровича в кутку на горі чомусь насаджені квітки, між иншим розцвілись вуздики і це якісь дрібненькі, здається синенькі, а жоржина вже мала великі пуп’янки, виднілись темно-красні пелюстки і посеред цих квіток чомусь стояла мама. Я з нею не балакав, як опинився там не знаю, обличчя теж не пам’ятаю, знаю тілько, що ці квітки були до продажу призначені. Позаяк ця грядка була на спускові гори, бо я стояв нижче неї, а мама значить вище і я дивився туди догори. Що за сон такий, що то значить?

Зараз складають реєстри на одіж, кажуть, що одержимо, але я не вірю, як взагалі ні в що допіру. Навіть заробити нема де, щоб самому купити собі одіж. Та ще видали наказа, що хто працює, то мусить певний відсоток давати на інвалідів то що. І то ж гадають, що коли б заробив, то дав би! Плювати мені на інвалідів, котрих сказати правду нема тут, котрі б не були здібні працювати, а лише ледарі. А ж дають допомоги хорим, котрі бувають здоровші від мене, та я не потребую їх відсотків. Це вже зовсім по большовицькому. Хутко мабуть уряд усіх найме працювати та харчувати його, невважаючи на те, що вже півроку забирає собі всі наші гроші.

(“Щоденник адміністративного підхорунжого Петра Корсуна”, у Віктор Моренець, Армія за дротами (Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня “Рута”», 2018), с. 265)

Ілюстрація: інтерновані вояки Армії УНР в одному з польських таборів, початок 1920-х рр. Фото з архіву благодійного фонду «Героїка».