assassins_cloak | Entries tagged with пушик

Зі щоденника Степана Пушика (1944–2018), українського письменника, літературознавця, громадсько-культурного діяча, у 1991 р. – народного депутата України:

Був на базарі – купував насіння. І сталося тут: солдати підійшли до азербайджанців чи грузинів (очевидно, що з тих, які були у вірмено-азербайджанських і грузино-осетинських конфліктах). Один солдат запитав, в яку ціну гранати. Продавець заламав величезну (тепер лимон коштує 10 крб. за штуку). Солдат сказав, що таких грошей не має, і взяв один гранат. Ті, що продавали, вихопили з кишень газові балончики і пшикнули «черемхою». Два солдати закашлялися, заплакали. Тоді їхні товариші порозперізували ремені й почали хрестити наліво й направо спекулянтів. Фрукти падали з прилавків і котилися по землі, власники товару спочатку кинулися оборонятися гуртом, але врешті-решт порозбігалися, хто куди.

(Степан Пушик, З останніх десятиліть: щоденники Степана Пушика, Т. 1, 1988–1992 рр., за редакцією Ольги Слоньовської, упорядник Ганна Пушик (Івано-Франківськ: Місто НВ, 2021), с. 528)

Ілюстрація: будівля Центрального продуктового ринку в Івано-Франківську.

Зі щоденника Степана Пушика (1944–2018), українського письменника, літературознавця, громадсько-культурного діяча, у 1988 р. – керівника літературної студії Івано-Франківського педагогічного інституту:

У Чернівцях страшна паніка! Невідома хвороба, коли (кажуть, що за одну ніч) повністю лисіють діти; осипається з них волосся, як листя з дерев, і це перелякало буковинців. Вони позабирали зі шкіл учнів, порозбігалися, немовби під час Чернобильської аварії. Нова біда впала на мою землю! Геноцид українського народу. Всім шовіністам він на заваді.

***

Учора в кав’ярні «Юність» я промовляв перед директорами шкіл західних областей. Говорив про мову рідну, про культуру, закликав садити дерева, боротися за чистоту природи. І читав поезії. Коли читав «Сталініста» (цей вірш має великий успіх), то надбіг міліціонер знизу. А я кажу:

– Прошу! Прошу, товаришу міліціонер!

Він зупинився під регіт. Я продовжував читати поезії. А мене оточили директори шкіл, і кожен грав із себе патріота.

***

І ще одне велике відкриття подарувала Галицька земля. У Пітричі Томенчук і Лукомський Юрко відкопали невідому церкву-ротонду. Дві церкви за один сезон відкрилися в Давньому Галичі: в Царині під Винницею (винниця – виноградник, так і тепер кажуть на Закарпатті) – Іванівська, а на Пітричі – Петра і Павла. Круглої форми церква. То велике відкриття.

***

Бурлить Львів. Почалися задушні дні, і вчора ціле місто зі свічками ринуло на Янівський цвинтар, де священики правили молебні за січових стрільців. Ростислав Братунь виступав там і говорив про славу України й героїв України. До Львова начебто стягнули війська. Народ співав, говорив, плакав. Гримить! Нова доба наступає! Колоніальна система вижила себе, імперія дала серйозні тріщини. Якщо піднімаються цілі народи, то це вже дуже серйозно, і тільки сліпець може сидіти у норі й мовчати.

Був у матері в лікарні (в суботу випишуть) і в сестри на фабриці. У філармонії працюємо над новою програмою Гуцульського ансамблю.

Зі щоденника Степана Пушика (1944–2018), українського письменника, літературознавця, громадсько-культурного діяча, у липні 1990 р. – народного депутата України:

Вчора кілька разів телефонували до Івано-Франківська. Тарас – студент! Леся вчора була в зоопарку, якийсь хлопчик дав їй потримати на руках пітона.

Рано-вранці повставали, перекусили, пішли на Річковий вокзал, взяли квитки на запорізький «Метеор», пливемо до Канева.

***

І ось ми з Лесею на Тарасовій горі. Купили квіти, сходами (новими, бо раніше все було інакше, а був я тут кілька разів) зійшли на Чернечу. Львів’яни іронізують, що є новий герб Львова: знизу чорний віл (Чорновіл), посередині – Котик, вгорі – Хмара.

Ілюстрація: акварель Олексія Кисилівського «Пароплав біля Канівської пристані», 1953 р.

Зі щоденника Степана Пушика (1944–2018), українського письменника, літературознавця, громадсько-культурного діяча, у 1993 р. – народного депутата України:

Їду до Чернівців на конкурс імені В. Івасюка. У Донецьку – «Червона рута». Одне свято на Буковині, а через два дні інше – в Донецьку.

Купоно-карбованець настільки знецінився, що папір, на якому він надрукований, значно дорожчий, ніж купівельна спроможність цього білета.

Будуються церкви. Прекрасна – в Боднарові виросла; в Заболотові нову також мурують. Якби ще священники помирилися й об’єдналися в єдину українську церкву!

Позаростали травами і бур’янами «стрілецькі» могили, які висипали не так і давно мало не по всіх галицьких селах. Уже ніхто навіть не доглядає їх.

***

Членів журі розмістили в готелі «Черемош». Приїхав Дмитро Гнатюк, Володимир Яворівський, Петро Осадчук. О 19.40 відкрився міжнародний конкурс молодих виконавців ім. Володимира Івасюка в літньому театрі. Пряма трансляція по радіо, через дві години – й на телебаченні. Я говорив про Володимира Івасюка і про наші конкурси (оцей і «Червону руту» в Донецьку), а чернівецьким босам дорікнув, що нема тут пам’ятника ні Шевченкові, ні Франкові, ні Федьковичу. Виступав Михайло Івасюк, співав Гнатюк. Літній театр був переповнений. Дуже задоволений старий Івасюк.

(Степан Пушик, З останніх десятиліть: щоденники Степана Пушика, Т. 2, кн. 1, 1993–1999 рр., за редакцією Ольги Слоньовської, упорядник Ганна Пушик (Івано-Франківськ: Місто НВ, 2023), с. 58)

Ілюстрація: гурт «Брати блюзу», володарі Гран-Прі фестивалю «Червона рута» 1993 р.

Зі щоденника Степана Пушика (1944–2018), українського письменника, літературознавця, громадсько-культурного діяча, у лютому 1989 р. – керівника літературної студії Івано-Франківського педагогічного інституту:

Аятолла Хомейні розіслав своїх агентів, щоб убили автора книжки «Сатанинські вірші» Салмана Рушді, якому 41 рік. За голову письменника старий фанатик дає 4 млн. доларів. На грані розриву дипломатичні стосунки. Письменник вибачився перед Іраном, що не хотів образити Коран і Магомета. Переховується. Якщо таке може натворити книжка, то в мусульманських республіках Радянського Союзу будь-коли може вибухнути щось значиміше, більше, страшніше. Афганська війна не завершилася. Вона не може закінчитися виводом військ. Генерал Громов буде проклятий афганцями. Він – генерал-лейтенант, його зустрічав син-восьмикласник у Термезі. А 39 хлопців загинули, повертаючись додому.

***

Учора дивився виступ Євтушенка по телебаченню. Добрий поет, але втрачає почуття міри. У його віці вже не пасує виступати на рівні Алли Пугачової. Цілувати в руки жінок не вміє.

***

Нашуміли ми! Так нашуміли, що Горбачов прилетів до Києва. Завтра чи післязавтра буде у Львові. Тоді полетить у Донецьк і повернеться знову до Києва. Народний Рух розцінюють як створення нової партії. Гадаю, що тепер Москва змушена буде піти на деякі уступки, особливо щодо статусу державності мови української.

***

Сьогодні ввечері, після виступу в педінституті, де я сильно крив сталіністів і брежнєвців, до мене причепився якийсь смердючий сталініст-енкаведист і почав провокувати бійку.

– Ах ты, мазепинец, о Шевченко говориш с телеэкрана! Гад ты!

І почав увечері серед міста ображати мене в присутності Грабовецького. Я ледве стримався, щоб не вліпити йому по морді. Грабовецький потягнув мене: «Не смій! То – провокація!» [...]

(Степан Пушик, З останніх десятиліть: щоденники Степана Пушика, Т. 1, 1988–1992 рр., за редакцією Ольги Слоньовської, упорядник Ганна Пушик (Івано-Франківськ: Місто НВ, 2021), с. 193–194)