assassins_cloak | Епізод 49: Джордж Орвелл, 18 лютого 1936 року (Reply)

Зі щоденника Джорджа Орвелла (1903–1950), англійського письменника і журналіста, який на початку 1936 р. в ході підготовки книги «Дорогою до Віґан-Пірсу» здійснив мандрівку Йоркширом і Ланкаширом:

Рано-вранці фабричні робітниці вигупують дерев’яними підошвами брукованими вулицями зі страхітливим звуком, наче військо ринуло в бій. Здається, це характерний звук Ланкашира. І характерний відбиток у багні – слід залізної підкови, як половини коров’ячого копита. Дерев’яні черевики дуже дешеві. Коштують близько п’яти шилінгів пара й носяться роками, тільки підкови доводиться міняти, а ціна їм – кілька пенсів.

Як скрізь і завжди, типовий для цієї місцевості одяг вважається плебейським. Поважна, але дуже пригнічена жінка, яку я відвідав зі збирачами пожертвувань для N. U. W. M., мовила:

– Я завжди шанувалася. Ніколи не носила хустку на голові – не показуватися ж людям у такому вигляді. Але який сенс. Під Різдво нам стало геть сутужно, думаю: піду-но до благодійників (якась благодійна організація дає коробки з їжею). Прийшла, а цей у церкві каже мені: «Тобі, – каже, благодійність не потрібна. Багато в кого справи куди гірші. Скільки людей живуть на самому хлібі й повидлі», – каже. «А звідки ви знаєте, на чому ми живемо?» – кажу. «Не так вже й бідно ви живете, якщо так добре вдягнені», – це про те, що на мені капелюх. Ніякої мені допомоги не дали. А пішла б у хустці – дали б. Ось що маєш, коли тримаєш себе охайно.

(Джордж Орвелл, Щоденник, Кн. 1, переклав з англійської Володимир Верховень (Харків: Фоліо, 2023), с. 39)

Ілюстрація: під час своєї мандрівки Орвелл міг побачити Віґан приблизно таким. Фото Курта Гаттона, листопад 1939 р.