![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Олекси Грищенка (1883–1977), українського художника і мистецтвознавця, у лютому 1921 р. – мешканця Константинополя:
Моє житло тепер поблизу улюблених місць.
Сьогодні провів майже цілий день в околиці Фатіх. У моїй каварні мав ще один прикрий інцидент. Коли я рисував увечорі, кафеджі – власник каварні – наблизився, суворий, і, пронизуючи мене пильним поглядом просто в очі, сказав протяжливо роздратованим голосом:
– Заборонено рисувати обличчя. Рисуй щось інше!
Я нічого йому не відповів. Після того наблизився якийсь чуджук. Цей інтеліґентний хлопець запитав у мене дещо по-французькому. Він цікавиться всім і дає мені свою підтримку.
– Чому, – поспитав я, – у вашій Академії рисують з живих моделів?
– Я сам не знаю, чому воно так, – відповів він.
(Олекса Грищенко, Мої роки в Царгороді 1919–1920–1921 (Мюнхен; Париж: Дніпрова хвиля, 1961), с. 235)
(Олекса Грищенко, Мої роки в Царгороді 1919–1920–1921 (Мюнхен; Париж: Дніпрова хвиля, 1961), с. 235)
Ілюстрація: Олекса Грищенко, «Четверо чоловіків у Фесі», 1921 р.
