![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Ядвіґи Дабулевич-Рутковської (1924 – після 2000?), польської дослідниці-хіміка, письменниці, у вересні 1939 р. – мешканки Львова, учениці гімназії:
Від ранку триває пекельна стрілянина. Град снарядів падає на житлові блоки, тому ніхто не наважується висунути носа з пивниці. Пані Водічкова водить навколо аргусовим оком, а зауваживши якийсь, на її думку, недоречний жест чи вираз обличчя, гнівно реагує. Зрештою розпорядилася, що нікому не можна розмовляти, навіть пошепки, нікому не можна виходити і заходити до пивниці, хіба що за її дозволом. Доля хотіла, щоб коли Крися шепнула мені на вухо якусь дотепну шпильку, яка стосувалася цієї пані, я не змогла втриматися і пирснула сміхом.
– Боже, Боже! – заволала пані Водічкова великим голосом. – Тільки останній хам і виродок може сміятися в таку хвилину!
Ілюстрація: черниці львівського монастиря францисканок копають окопи, 1939 р.
