assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Георгія Вороного (1868–1908), українського математика, у 1887 р. – студента Петербурзького університету:

З моїм вирахуванням сонячного затемнення трапився скандал. Я довірився обчисленню київського професора Хандрикова, а виявилося, що він набрехав. Довелося знову все переобраховувати. Я тепер остаточно отримав для Прилук – затемнення почнеться 7 серпня о 5 г. 21,7 хв. Переписування ж зайняло багато часу, а тут через тиждень іспит. Просто навіть не знаю, чи підготуюся.

У мене й так грошей нема. а тут історія! Впустив годинник на підлогу, і здерли 2 руб. за лагодження!

Сьогодні закінчив читати лекції професор Хвольсон. Мені частково неприємно. Він порівняно так багато працював з нами, а ми під кінець так недбалили його лекціями. Він багато чому нас навчив. Я хотів показати йому, що ми цінуємо його працю, і прямо йому сказав:

– До побачення, сподіваюся, до наступного семестру.

Але він сказав, що в наступному семестрі не читатиме нам лекцій.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Георгій Вороний, Щоденник 1885–1890, підготовка тексту, передмова та примітки Мирослава Кратка (Київ: Інститут фундаментальних досліджень Української наукової асоціації, 1994), с. 38. Переклад з російської)



assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Георгія Вороного (1868–1908), українського математика, у 1887 р. – студента Петербурзького університету:

Дресирування мого Мілорда просувається вперед. Він став значно слухнянішим і навіть якось благообразнішим. Я досягнув уже того, що за наказом він сідає і тримає рогатку в зубах. Чуття у нього верхнє і досить-таки хороше. Вчора біля дому він знайшов куріпку і після багатократних стійок урочисто її вигнав.

Поки що мій спосіб життя такий: лягаю рано, годині об 11, встаю о 8. Вчу Мілорда, читаю і прогулююсь до лісу. Я ніяк не можу нахвалитися латунними патронами Веніча: дивовижно зручні для перезарядження і водночас придають рушниці якусь різкість бою, принаймні мені поки що так здається.

Вчора був з братом в гостях у сусідів Равинських. Тільки ми трохи й пожвавішали, коли заговорили про шлюб. Мені всі вони твердили, що раніше 30 років не можна одружуватись, я ж доводив, що це несправедливо. Мій брат такої ж думки. Втім, це легко пояснюється тим, що він тепер по вуха закоханий. Головною нашою тезою, однак, було: не здобувши освіти, не можна й думати про одруження.

Сьогодні до нас приходив тутешній сільський учитель. Це дуже симпатична особа, але він якось усіх цурається. Розповідав усе про те, яке на нього враження справило вчення Толстого. Між іншими курйозами він розповідав і про таке: він з учнями зобов’язані під час читання Євангелія стояти на колінах і потім підходити цілувати його. Ну, ну!

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Георгій Вороний, Щоденник 1885–1890, підготовка тексту, передмова та примітки Мирослава Кратка (Київ: Інститут фундаментальних досліджень Української наукової асоціації, 1994), с. 41. Переклад з російської)


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Ольги Кобилянської (1863–1942), української письменниці, у 1887 р. – мешканки Кимполунга, тепер Румунія:

Страшно. Ґеня стане жертвою жахливої хвороби, вона втратить ніс, і немає ніякого порятунку. Коли думаю про неї і бідного Юля, про всі наслідки цього нещастя – мені стає холодно. Нас будуть цуратися, як зарази. О Боже! Яку репутацію будемо всі мати? Ми ж не винні. Ґеня стала жертвою халтури Окуневських.

Юлько має намір одружитися з Вандою Добжанською. Це моє любе бажання. Я знаю: вони будуть боятися дати її йому, бо його сестра страждає такою тяжкою хворобою. З яким обличчям поїду я до них, і що подумає Серглер? Все, все зруйновано через Ґеню. Дивно, Ґеня була часто причиною прикростей для мене і Юлька, часто мали ми безповоротну шкоду через неї. Я зі спокійним серцем бажаю їй смерті, бо для неї, бідної, ніколи вже не буде бити година щастя.

Всі мої найкращі подруги поїхали на бал і розважання – Ванда, Зося, Ґуста й інші – тільки я, я сама сиджу і прислуховуюсь, гірко усміхаючись, до голосу моєї душі, яка прагне свого права. Не можна не звертати уваги на молодість і її геть відкинути. Сиджу сама, тупію у щоденних турботах, клопотах, моя молодосте, ти чудово для мене проминула.

Ви дивуєтесь, що моє обличчя втомлене? Я ще ніколи не була у великім елегантнім товаристві, ніколи не розважалася, як інші в моєму віці, а мені вже двадцять два роки. Від цього часу все йде униз. Хто винен, що моя молодість минула смертно? Чи сміятися мені, чи плакати? Ні, я радію тільки спанню, я втомлена самотністю.

(Ольга Кобилянська, Зібрання творів, Т. 9, Щоденники. Публіцистика. Критика. Спогади. Автобіографії, упорядник Володимир Антофійчук, переклад з німецької Ельпідефора Панчука (Чернівці: Букрек, 2022), с. 183–184)



 

Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 18th, 2025 11:47 pm
Powered by Dreamwidth Studios
OSZAR »