![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Івана Бажанського (1863–1933), українського письменника і педагога, у 1914 р. – директора народної школи у Вашківцях тепер Вижницького району Чернівецької області:
Цієї днини т. є 25./11. рано вже виділи ми перших салдатів, що йшли дорогою попри школу. Позапугувані в гуглі та коци, виглядали на Ескімосів, а довжезні карабіни несли як друки на плечах.
Зараз потім могли ми салдатів оглядати і в хаті, прийшло їх аж 5 нараз і шукали всюди, чи нема в школі нашого війська, навіть на стриху були. Але наших не лиш в школі, а в цілім селі вже не було. Обшукавши все, вступили салдати знов до хати і між иншим сказав з між них, щось як наш капраль, що в нас нарід культурніщий як в Росії. «У вас культура просвіщонная», каже. Як вмів так і сказав, але значить не мало.
Коло полудня закватерувалося велике множиство салдатів до школи, всі кляси були ними битком набиті. Моє помешкання, відтак канцелярії гімназіяльна хлопячої школи та інспекторів кабінет якось я обігнав. В інспекторовім помешканю ночували 4 офіцери. В інспектора лиш єго мама зі служницею дома, він з родиною в Станівцях. Та не тілько інспектор але і всі уряди, кромі священників, забралися з Вашківців і то ще 1 вересня 1914.
Лиш прийшли Москалі до школи, то й зараз почали господарити по своєму. Почали різати в нас кури, брати сіно, дрова і т. п. Скрипку, бас і ручник Перча відобрав я вже на дворі від салдатів, котрі то забрали були. За хвилю і наших 8 курок не стало, лиш головки лишилися. Кромі того спалили в мене дубову бочку, в інспектора спалили улій, корита, двері, дошки і и. Аж на мою прозьбу до їх команданта, розказав цей, щоби більше шкоди не робили. Навіть дав варту, салдата, коло дверий нашого, і інспектора мешкання, щоби ніхто з салдатів не йшов до хати. Однак про те все таки йшли деякі і казали собі варити (покраджені) кури може таки й наші. За кури заплатив мені офіцир 2 рублі.
Салдати мали з собою горівку, яку понабирали в жидів, і пили страх. Цілу ніч перебули ми як в пеклі, одно лиш було ще добре: в хаті нічо не кидали і не попсували. Так само мало що попсували і по клясах. Де було що замкнено, чи шуфляда, чи стіл, чи шафа, то замки вирвали. Найбільше поробили шкоди в місті, особливо по жидах, цих дуже збиткували.
Багато жидів і инших не було дома. Повтікали, там Моск. все забрали і знищили. Ціле місто була одна руїна. З склепів, хат все повикидано лежало на дорогах. Столи, крісла поломані, попсована марфа, подушки, всяка одіж і хатня посудина все те купами лежало по дорогах. Двері, вікна порозбивані, аж лячно було дивитися. От що то війна.
Вечером був в нас в хаті комендант, а відтак 4 офіцери. Комендант ночував в хаті управителя хлопячої школи Перча, який також з родиною тепер ще не мешкає тут – офіцери, як вже сказано, ночували в інспекторової мами.
(Іван Бажанський, Війна: щоденник-хроніка буковинського педагога та письменника (Вашківці, 31.8.1914–29.12.1918/22), упорядник Олександр Огуй (Чернівці: Зелена Буковина, 2006), с. 39–40)
