![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Бернарда Полонецького (Берла Пордеса) (1862–1943), польського книгаря і видавця єврейського походження, у 1888 р. – мешканця Львова, співвласника книгарні Леона Пордеса:
Два дні лежу хворий, з книжкою в руках, не озираючись ні на кого і ні з ким не розмовляючи. З жалем мушу визнати, що давні мої, радше сердечні стосунки з батьками, а зокрема з мамою, значно охололи. Багато причин для цього склалося, а головною були заручини Едмунда. За три дні до заручин Ед. запитав мене, а скоріше повідомив, що наші заручини, тобто його і мої, відбудуться в суботу. Оскільки я ні про що не знав, то відповів, що нікого не уповноважував розпоряджатися моєю особою без моєї згоди, а на питання Ед., чи я не заперечую проти його заручин, відповів, що не маю на те жодних причин. Я відчув, як мною в цій справі злегковажили, і ледве зміг заспокоїтися, адже відчував, що мене хотіли усунути як перешкоду, тому був обурений до глибини душі. Той непорядний вчинок мого братика, нікчемного егоїста, глибоко застряг у моєму серці, і я був би радий більше ніколи не зустрічатися з ним! От, долив мені ще кілька крапель до моєї гіркої чаші. А я напився її за свого молодого життя вже досить, а сліз скільки виплакав, а за що?
Ой, нещасна ти моя доле, так хіба вже написано в книзі призначення, щоби я все життя в терпінні і смутку прожив. Боже, якщо так, то відверни серце коханої від мене, буду терпіти сам-один, хоч би й серце тріснуло. Почуй, Боже, мої гарячі молитви, змилуйся над нею, вона така добра, чиста як янгол, нічого не пережила. Якщо твоя воля осипати мій шлях тернами, то її захисти, а для мене насип удвічі більше!
Погано мені – пробач, Боже, що блюзнірствую, бо мені теж ніколи на світі добре не було. Більше гірких сліз виплакав, ніж днів прожив, більше гризот і хвилювань пережив понад кволі сили мої. Ох, страшна ця картина затуляє мені очі, картина жаху, розпачу і болів. О, якби у мене був хтось, хто міг би мені порадити, як чинити, чи вже справді не маєш порятунку, чи старі мої батьки мають дочекатися таких речей, на згадку про які серце крається. О, розпач у моєму серці страшний. Боже, змилуйся наді мною і над нею невинною.
(Bernard Połoniecki, księgarz lwowski. Dzienniki, pamiętniki i listy z lat 1880–1943, opracowała i wstępem opatrzyła Maria Konopka (Warszawa: Biblioteka Narodowa, 2006), s. 128. Переклад з польської)
