Зі щоденника Астрід Ліндґрен (1907–2002), шведської письменниці:
Від минулого запису відбулися важливі події, про які варто було писати набагато регулярніше. Наприклад, про те, що здався Сінгапур, це сталося, як стверджують, один-єдиний раз, у нашому столітті. Я зберегла газетну вирізку про цю цікавинку, але, здається, десь загубила її. Натиск японців у Тихому океані неймовірний, тільки уявити, що Сінгапур, фортецю, яку Англія тримала як ключову диспозицію протягом століть, японці змогли так легко захопити, – це свідчить про здібності японців і, можливо, ще більше про несусвітнє недбальство англійців. В Англії це призвело до урядової кризи, але Черчилль, як завше, пережив цю грозу. Ще більший переполох стався через те, що німецькі лінкори «Шарнгорст» та «Ґнейзенау» тиждень тому (мені здається, це було 13-го чи 14-го) серед білого дня вийшли з Бреста, де вони базувалися і пересиджували інтенсивні щомісячні бомбардування, і примудрилися повернутися додому у Північне море, а британці навіть не поворухнули пальцем. Повертаючись до Тихого океану, де тепер відбуваються основні події, там у будь-який момент очікується напад на Суматру, на Яву, на Індію по Бурманському шляху і на Австралію, де всіх працездатних чоловіків мобілізовано для захисту. Я не розумію, чим насправді займаються Америка й Англія – японці пруть уперед, як монстр. Повідомляють, що останні дні на Сінгапурі були жахливі. Фортеця захищала тільки з моря, а японці підійшли з Малайського півострова; практично ніяких захисних заходів не було вжито. Нестача води стала «краплею, що сточила каміння» (красиво сказано). Жінок і дітей евакуйовували з Суматри, поки падали бомби. Англійці майже не тримали літаків у Сінгапурі; як таке взагалі можливо?
У Росії було розстріляно «37000 осіб».
Фінляндія вправно тримає свої фронти.
За минулі дні у нас відбулося декілька призовів. Учора міністр закордонних справ Ґюнтер сказав,що ми в складній ситуації, і хоча зараз погіршення не спостерігається, до весни необхідно підвищити нашу готовність. Очікується напад Англії на Норвегію. Але навряд чи раніше, ніж навесні. Від 5 січня у Стокгольмі було нижче за 0 градусів; усе Балтійське море вкрито кригою, Ґотланд скований – це просто диявольська зима, вже третя така, – що дуже виснажує. Особисто я ніколи не переживала такої довгої зими, і через це Карін кашляє – вже минуло 4 місяці відтоді, як це почалося, і зараз вона лежить у моєму ліжку так само з кашлем, нежитем і температурою. Їй робили рентген, знімок показав запалення лівої легені, а кардіограма показала, що запалення вплинуло на м’язи серця, чути шуми. Оттандер упевнений, що це мине само собою, а якщо ні? Я така стомлена і засмучена через цей нещасний кашель і загальну недугу, що зараз це турбує мене більше, ніж уся та світова війна.
(Астрід Ліндґрен, Щоденники воєнного часу 1939–1945, перекладач Денис Суворов (Київ: Laurus, 2017), с. 98–99)
Ілюстрація: Астрід Ліндґрен з дочкою Карін.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
